Вперше назва села Ужок Ужгородського району Закарпатської області зустрічається в письмових документах XVI століття. На початку XVII століття село було викреслене зі статистичних звітів, оскільки внаслідок епідемії чуми загинули всі жителі. І лише через декілька десятиліть, коли жахи пошесті почали забуватись, в цих місцях знову з’явились люди.
Про те, що до початку XVIII століття село успішно відродилось, говорить той факт, що вже в 1745 році християнська община села змогла побудувати гарну дерев’яну церкву, яка збереглася до наших днів (GPS: 48°58´58.512″ 22°51´55.062″).
Детальний опис церкви Святого Михайла (Ужок)
Храм побудували та освятили 11 червня 1745 року. Про це свідчить давній вирізьблений напис на одвірку. Церкву збудовано у бойківському стилі майстрами Павлом Тонівом з сусіднього села Бітля на львівському боці Карпат та Іваном Циганином з села Тихого (околиці Ужка). Головним будматеріалом для храму були великі ялинові бруси.
В 1927 року в північно-західній частині церковного двору поряд із храмом встановили невеличку, досить типову для Закарпаття двоярусну дзвіницю, яка замінила стару.
Храм зовні простий і невибагливий по формі, в ньому немає якихось виразних і яскравих декоративних деталей. Менше з тим, він стрункий і вишуканий. Не випадково його силует присутній на картинах майже всіх живописців закарпатської школи живопису. Його полюбляють фотографувати фотохудожники. В ньому переважає горизонтальний поділ верхів-башт. Широке опасання, яке охоплює всю будівлю, надає йому компактного вигляду і є ключовим елементом в органічному переході від оточуючого середовища до основної частини храму, яка виростає над галереєю.
Дзвін храму старший за нього на сто років. Дах храму вкрито шинглями – спеціально вирізьбленими дерев’яними дощечками, довжиною 30 і шириною 10 сантиметрів. Для захисту від води та гниття, дах храму кожні два роки покривають спеціальною речовиною. Крім того, цю церкву збудовано без жодного цвяху.
Всередині храму збережено ікони та стародруки XVII століття, а також автентичний вівтар XVIII ст.
В інтер’єрі храму майстри використали контраст світла і тіні. Проходячи з темного «бабинця» в світлу центральну частину храму, людина сприймає цей простір значно більшим, ніж він є насправді. Цей ефект безумовно був врахований талановитими народними зодчими. Враження посилює напрочуд гарний різьблений іконостас з сяючою позолотою.
Культурно-історична цінність Михайлівської церкви визнана на міжнародному рівні. 21 червня 2013 року її було занесено до Списку Світової спадщини ЮНЕСКО.
за матеріалами сайту
Остання зміна сторінки: 18-01-2024 11:19